ТОВ та значний правочин

Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про товариство з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю» статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства. Якщо такого схвалення немає, то це може стати підставою за якою сторона, що перевищила повноваження зможе не виконувати договірні зобов’язання, і вимагати визнання такого договору недійсним у судовому порядку.

Якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним.

Посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству.

Відповідно до ст. 203 та ст.215 Цивільного кодексу України недодержання вимог щодо форми правочину є підставою недійсності правочину.

Якщо посадова особа перевищує повноваження при підписання угоди – є ризик невиконання договірних зобов’язань та визнання такого правочину недійсним. Розповсюдженими на практиці є випадки, коли:

-суб’єкт господарювання через суд вимагає виконання договору (стягнення боргу, постачання товару тощо) – контрагент подає зустрічний позов про визнання правочину недійсним, оскільки правочин є значним та укладеним без належних повноважень;

-контрагент самостійно виявляє ініціативу та подає позов про визнання такого правочину недійсним.

Для сторін значного договору може існувати податковий ризик у вигляді донарахування Державною податковою службою грошових зобов’язань через те, що  внаслідок недійсності договору під сумнів можуть ставитися реальність здійснення господарських операцій.

Між визнанням договору недійсним та перевищенням повноважень щодо його укладання існує чіткий причинно-наслідковий зв’язок, якого в окремих випадках недостатньо для застосування законодавчих положень щодо недійсності правочину. Тому, за для уникнення ризиків при підписанні договорів, необхідно перевіряти іншого суб’єкта господарювання-контрагента шляхом запиту необхідної інформації (загальних повноважень щодо представництва, за наявності копію рішення загальних зборів про надання згоди на вчинення значного правочину, бухгалтерську довідку про чисті активи підприємства, довідку щодо попереднього квартального балансу тощо).

Додатково можна прописувати у договорі зі своїм контрагентом пункти, якими сторони підтверджують, що:

– вони розуміють підстави укладення значного правочину та наслідки порушення норм щодо процедури;

– вони повідомили один одного про те, що правочин для кожного з них не є/або є значним;

– ними здійснювалися дії щодо отримання відомостей один в одного про те, чи може укладений договір вважатися значним правочином.

Вказані застереження не гарантують уникнення ризиків, що випливають зі значного правочину, проте при наявності спірних відносин є можливим засвідчити поведінку однієї із сторін договору, як добросовісну, що є важливим критерієм для визначення дійсності або недійсності договору.

Дар'я Аккерман, адвокат.
Підписуйтесь на мене в соціальних мережах:

telegram:  t.me/blogprava (https://t.me/joinchat/AAAAAEnMoJNqjWUqOt_cAw)