Види позовної давності.
Іноді виникає необхідність у зверненні до суду за захистом своїх прав. Але тут випливає таке явище як позовна давність. Що ж це таке та як її застосовувати?
Відповідно до Цивільного Кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність може бути загальною (ст.257 ЦК України) та спеціальною (ст.258 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Спеціальна позовна давність може встановлюватися до окремих видів вимог та може бути скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 ЦК України);
5) про розірвання договору дарування (стаття 728 ЦК України);
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 ЦК України);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 ЦК України);
8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
- Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, але не може бути скорочена за домовленістю сторін.
- Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
1. Позовна давність не поширюється:
- на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
- на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
- на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
- на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв";
- на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об’єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Дар'я Аккерман, адвокат.
Підписуйтесь на мене в соціальних мережах:
