Нікчемні та оспорювані правочини

Відповідно до вимог норм Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Основними ознаками правочину є:

1) правочин є юридичним фактом, оскільки внаслідок його вчинення виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки;

2) правочин - це вольова дія суб’єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб’єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб’єктів;

3) правочин породжує правовий наслідок (наприклад, бажання спадкодавця заповісти своє майно визначеному суб’єкту зумовлює виникнення для останнього цивільних прав та обов’язків);

4) правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб’єктів цивільного права;

5) правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За ступенем недійсності правочини поділяються на нікчемні та оспорювані. Нікчемні – абсолютно недійсні правочини за законом. Оспорювані – такі, що можуть бути недійсними лише за певних умов.

Нікчемними за законом вважаються правочини, що вчинені:

• без додержання обов’язкової письмової форми (для яких встановлена законом виключно письмова форма) (стаття 208 ЦК України);
• без додержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення (стаття 220 ЦК України);
• малолітньою особою за межами своєї цивільної дієздатності (стаття 221 ЦК України);
• особою, цивільна дієздатність якої обмежена за межами її цивільної дієздатності (стаття 223 ЦК України);
• без дозволу органів опіки та піклування (стаття 224 ЦК України);
• якщо своєю суттю порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України).

Рішення суду щодо недійсності цих правочинів не вимагається. Деякі правочини (або їх частини) можуть бути визнані дійсними в судовому порядку. Це виключення стосується правочинів, що вчинені без додержання обов’язкової письмової форми, якщо буде доведено, що сторони виконали свої зобов’язання або настали бажані наслідки, та правочинів, що вчинені без дозволу органів опіки та піклування, якщо буде доведено, що правочин відповідає інтересам особи, над якою встановлена опіка.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Оспорюваними є правочини:

• що вчинені неповнолітньою особою за межами своєї цивільної дієздатності (стаття 222 ЦК України);
• що вчинені фізичною особою, що обмежена у дієздатності, без згоди піклувальник (стаття 223 ЦК України);
• що вчинені під впливом помилок (стаття 229 ЦК України);
• що вчинені під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України);
• фіктивні (стаття 234 ЦК України);
• удавані (стаття 235 ЦК України).

Ці правочини не є недійсними за правилом, але допускається можливість визнання їх такими в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або заінтересованих осіб.

Щодо нотаріального посвідчення правочину, значного правочину та правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість можна ознайомитись за посиланнями.

Дар'я Аккерман, адвокат.
Підписуйтесь на мене в соціальних мережах:

facebook: facebook.com/blogpravatg/

telegram:  t.me/blogprava (https://t.me/joinchat/AAAAAEnMoJNqjWUqOt_cAw)