Боргова розписка: як правильно скласти та чи потрібна вона?

Кожна людина хоча б раз у своєму житі, давала або брала від іншої людини кошти у борг. Якщо ж використовувати юридичну термінологію, то це буде ніщо інше, як договір позики між позикодавцем і позичальником. Даний правочин є настільки розповсюдженим, що сторони часто не замислюються над його юридичною складовою та в першу чергу керуються довірою один до одного. Але через це в майбутньому можуть виникнути проблеми.

Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.

Договір позики та розписка обов’язково мають бути письмовими.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками..

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (170 грн.), а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Розписки можуть бути приватними й службовими.

При складанні приватної розписки необхідно зазначити наступну інформацію:

• назва та дата документа;
• прізвище, ім'я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані);
• прізвище, ім'я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує його особу, та його вихідні дані);
• конкретні дані (найменування, кількість, стан, термін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами;
• умови, згідно з якими боржник отримав грошові кошти;
• термін повернення коштів;
• паспортні та контактні дані позичальника і позикодавця;
• зобов'язання повернути гроші в строк та зазначити цей строк;
• відсотки за користування грошима (якщо такі є);
• підпис позичальника;
• засвідчення свідків (за необхідності).

Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.

У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.

При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.

Важливо знати: документ буде недійсним, якщо позичальник не поставив під ним підпис.

У разі недотримання вимог щодо обов’язкової письмової форми договір вважається неукладеним, тобто правочину як юридичний факт не відбувся, а отже й жодних правовідносин, які породжували б взаємні права та обов’язки сторін, виникнути не могло.

Верховний Суд у своїй постанові від 30.01.2018 в справі № 303/5407/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/71952368) керувався саме тим, що позивач не навів належних і допустимих доказів для підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики в розмірі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., наданої останньому за усною домовленістю, адже зважаючи на вимоги статті 1047 ЦК належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник. Утім, як установив суд, таких докази позивач не надав.

Дар'я Аккерман, адвокат.
Підписуйтесь на мене в соціальних мережах: